Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині коваля. Початкову освіту здобув у сільських школах Нагуєвичів, Ясениці Сільної та Губичів. З 1864 по 1867 рік навчався у Дрогобицькій школі василіян, після чого вступив до гімназії, яку закінчив у 1875 році.
Рано втратив батька, який помер, коли хлопчикові було лише одинадцять років. Через рік померла і мати. Незважаючи на це, вітчим підтримував Івана, надавши йому можливість продовжити навчання.
З юних років Франко захоплювався літературою, особливо творчістю Тараса Шевченка. У гімназійні роки він також вивчав польську, німецьку, французьку мови, а також латинську класику. Вже тоді розпочав свої перші літературні спроби.
Початок творчої діяльності
У 1875 році Іван Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. Саме в студентські роки він став активним дописувачем журналу “Друг”, де друкував поезії, переклади та прозу. Серед його перших творів — повість “Петрії і Довбущуки” та переклади російських і європейських письменників.
У 1877 році разом з іншими студентами був заарештований за соціалістичні погляди та провів у в’язниці вісім місяців. Після звільнення продовжив активну громадську і літературну діяльність, зокрема, разом з Михайлом Павликом видавав журнал “Громадський друг”. Після конфіскації видання журнал виходив під іншими назвами: “Дзвін” та “Молот”. Саме тут Франко опублікував свій знаменитий вірш “Каменярі”.
Політична та наукова діяльність
У 1880 році Франко вдруге потрапив до в’язниці, цього разу у зв’язку із судовим процесом над селянами в Коломиї. Після звільнення повернувся до Львова і почав працювати в газеті “Praca”, де публікував статті на соціально-політичні теми.
У 1881 році розпочав видавати журнал “Світ”, у якому друкував власні твори, зокрема повість “Борислав сміється” та статтю “Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка”. У 1886 році одружився з Ольгою Хорунжинською та повернувся до Львова. У цей період він співпрацював із польською газетою “Кур’єр Львовський” та народовським виданням “Зоря”, де опублікував повість “Захар Беркут”.
У 1890 році Франко разом із Михайлом Павликом заснував Українську радикальну партію та почав видавати двотижневик “Народ”. Його політичні погляди еволюціонували, і він став одним із перших теоретиків соціалізму в Україні.
Наукова та літературна спадщина
Франко активно займався науковою діяльністю. Він планував захистити докторську дисертацію, обравши темою політичну поезію Тараса Шевченка. Попри складне матеріальне становище, він продовжував писати та перекладати. У його доробку — переклади творів Гете, Гейне, Байрона, Шекспіра, Маркса та Енгельса.
Його літературна діяльність охоплювала різні жанри: поезію, прозу, драматургію, публіцистику. Однією з найвідоміших поетичних збірок стала “З вершин і низин”. Також він є автором відомих прозових творів “Борислав сміється”, “В поті чола”, “Яків Мех”.
Останні роки та смерть
На початку ХХ століття стан здоров’я Франка почав погіршуватися. Він страждав на хворобу суглобів, яка з часом ускладнилася нервовими розладами. Попри важкий стан, Франко продовжував працювати, хоча останні роки його життя були наповнені труднощами та фінансовими негараздами.
Іван Франко помер 28 травня 1916 року у Львові. Його поховали на Личаківському кладовищі, а пізніше встановили монумент на його могилі. Його смерть стала великою втратою для української культури та літератури.