Окуповане вугілля: брати чи не брати?

У Росії все ще залишається певний набір інструментів, використання яких дозволяє загострювати й до того не просте становище в країні

Окуповане вугілля: брати чи не брати?

Хоча за три минулих роки вдалося зробити чимало на шляху до обнулення чи мінімізації економічного впливу на Україну, у Росії все ще залишається певний набір інструментів, використання яких дозволяє загострювати й до того не просте становище в країні.

Бездіяльність з обнулення залежності від постачання вугілля антрацитових марок з ОРДЛО (Окремі райони Донецької та Луганської областей) нагадує проблему газової залежності від РФ. Але навіть у складних економічних та політичних умовах Україні вдалось під тиском обставин знайти дієві механізми зменшення газової залежності – реверсні поставки. Реалізовані заходи та суттєва зміна балансу газу в країні дозволили з листопада 2015 року не купувати газ в Росії, забезпечуючи свої потреби за рахунок імпорту з західного напрямку та внутрішнього видобутку. І це при тому, що газ та вугілля не є ідентичними товарами за своїми фізичними характеристиками та способами їх доставки, і реалізація заходів з диверсифікації поставок газу та його накопичення є більш складним процесом.

Залежність від постачань антрациту з ОРДЛО чи з РФ тягне за собою небезпеку розбалансування Об’єднаної енергетичної системи України, що загрожує блек-аутом та порушенням функціонування фактично усіх сфер життєдіяльності та на всій території країни.

 Історія питання

Вугільна залежність сформувалася на базі спадщини радянського періоду та має техніко-логістичну та функціональну складові. Техніко-логістична складова полягає в тому, що у свій час будівництво ТЕС та вибір палива для них здійснювалось у районах, які були розташовані неподалік від зони вуглевидобутку або ж наявна залізнична інфраструктура забезпечувала його оптимальне постачання електростанцій. В ході бойових дій на сході України шахти, на яких видобувається антрацит, залишились на окупованих територіях. В Україні близько 45% енергоблоків українських ТЕС (за встановленою потужністю) працюють на вугіллі антрацитової групи з рівнем споживання ~9 млн. тон антрациту, близько 35 % – на вугіллі газової групи, та близько 20% – на природному газі. В загальному енергобалансі країни доля антрациту становить 10% (http://www.radiosvoboda.org/a/28315780.html).

Функціональна залежність склалась через непрозору приватизацію та встановлення негласного кураторства за сегментом вугільної галузі, який залишився у державній власності. Протягом багатьох років вугільна галузь була одним з джерел вимивання державних бюджетних коштів через механізм дотацій. Одночасно нові власники встановили контроль над профспілковими об’єднаннями та почали їх використовувати для просування своїх інтересів у центральних органах влади. Державні органи влади не спромоглися вибудувати ефективну програму модернізації галузі, а також систему контролю за виділеними бюджетними коштами. Фактично, вугільна галузь стала однією з найбільш закритих та корумпованих галузей, годівницею для багатьох політиків та інструментом впливу на рішення центральних органів влади. Розквіт нелегальний видобуток вугілля з копанок кустарним способом притаманним періоду раннього освоєння вугільних запасів регіону у XVIII-XIX ст.

Антрацитовий шантаж

Незважаючи на бойові дії, основні вугільні та металургійні активи провідних олігархічних угруповань Донбасу залишились неушкодженими. Передусім, це стосується активів ДТЕК та «Метінвест» Р.Ахметова. В умовах створення Росією маріонеткових утворень «ДНР/ЛНР» спрацювали кримінально-корупційні зв’язки Москва – Донбас, що забезпечили збереження логістики постачань вугілля та сировини. Саме фактор СКМ сприяв лояльному ставленню самопроголошених очільників псевдо-республік до перереєстрації їхніх підприємств поза межами окупованих територій. Політичні та бізнес-структури в Україні, які виявили інтерес до торгівлі з окупованими територіями, потребують і користуються послугами силових структур в Україні та одночасно змушені співпрацювати з «владою» «ДНР/ЛНР».

Займаючи позицію сторожа інтересів колишнього «господаря Донбасу», у Києві ігнорують тестування з боку РФ рівня опірності Об’єднаної енергетичної системи України в умовах одночасного припинення постачання вугілля як з окупованих територій, так і з РФ взимку 2014/2015 р.р.

Критично важливим для Росії є також фактор корупційного впливу, який вона наразі намагається застосувати щодо ключових політичних фігур, використовуючи їх жадібність до наживи та безпринципність. Цим самим РФ прагне виправити одну з помилок 2014 року, коли через корупційні впливи можна було встановити контроль над оновленим складом центральних органів влади за аналогією з періодом після Помаранчевої революції. Невикористання антрацитового та газового важелів - повного переривання постачання вугілля та газу в зимові періоди 2016/2017 та 2015/2016 р.р. - може бути пояснено тим, що основна ставка робилися на крипто-впливи на українську владу, як в рамках Мінського процесу, що фактично диригувався Москвою, так і на корупційні «аргументи». При цьому залишається висока ймовірність реалізації комплексного плану у відповідний «Час «Ч» у випадку прийняття рішення про повномасштабний силовий сценарій проти України.

Такий потенційний сценарій вимагає превентивного плану дій за аналогом обнулення газового імпорту. Очевидно, що РФ не збирається добровільно та на умовах України залишити окуповані території. Більше того, навіть за сценарію залишення цих територій існує висока ймовірність завдання непоправної шкоди все ще функціонуючим підприємствам шляхом розкрадання, знищення та пошкодження майна. Відповідно, Україна повинна зробити все можливе для скорочення залежності від постачання вугілля марки А і Т з окупованих територій.

Вугільна трансформація

Завдання зниження антрацитової залежності може бути виконано при наявності політичної волі його імплементувати. Заходами, які можуть забезпечити зниження залежності від антрациту з окупованих територій можуть стати:

1. Переведення частини потужностей ТЕС на вугілля доступної газової групи. Оцінки вартості та часових рамок таких проектів різняться, від одного до трьох років, але за три роки жоден з проектів реалізований так і не був, не дивлячись на розуміння даної залежності. Уряд тільки нещодавно почав реалізацію проекту з переобладнання двох антрацитових енергоблоків Зміївської ТЕС (ПАТ “Центренерго”) на вугілля газових марок. Цей проект оцінено у 175 мільйонів гривень, його реалізація займе більше півроку. Введення в експлуатацію другого енергоблоку Зміївської ТЕС на газовій групі планується на кінець березня-початок квітня 2017 року. А п’ятий енергоблок – у травні-червні (http://news.finance.ua/ua/news/-/394726/poky-blokada-ne-grymne-shho-chekaye-ukrayinsku-energetyku-v-najblyzhchi-25-dniv). Економія антрациту, при цьому, становитиме близько 1,3 млн тонн (http://ports.com.ua/news/ugol-pridet-morem-miu-izuchaet-vozmozhnosti-portov).

2. Диверсифікація постачання критичного мінімуму антрациту на основі середньострокових контрактів на імпорт з ПАР, Австралії та США під державні гарантії, що дозволить знизити його вартість та забезпечити гарантовані поставки у визначені часові проміжки для поповнення мінімальних запасів. При цьому, повноцінне забезпечення імпортним антрацитом упирається у питання логістики. Адже, якщо залізничний транспорт в Україні здатний забезпечити перевезення 8-9 мільйонів тонн вугілля без особливих навантажень, то перевалка в портах є вузьким місцем такої логістики. На сьогодні є два порти в Україні, які можуть перевалювати енергетичне вугілля антрацитової групи, це - Южний та Чорноморськ. Попередні цифри вказували на обсяги у близько 300 тис. тонн перевалки вугілля на місяць, але вже наприкінці 2016 року високопосадовцями було заявлено про 700-720 тис. тонн на місяць (http://www.segodnya.ua/economics/enews/ukraina-oboydetsya-bez-uglya-s-donbassa-nasalik-753105.html).

3. Реалізація проектів зі збільшення обсягів перетоків електоенергії всередині країни. Один з проектів – ЛЕП напругою 750 кВ з Рівненської АЕС до підстанції "Київська", який вже забезпечує Київ та Київську область. Очікувана економія від його реалізації — 1 млн. тонн антрациту. Другий - введення лінії Запоріжжя – Каховка, що також дасть близько 1,5 млн тонн економії ( https://economics.unian.ua/energetics/1782947-groysman-rozpoviv-yak-uryad-zmenshue-zalejnist-vid-antratsitovogo-vugillya.html).

4. Розвиток гідроелектроенергетики. Плани уряду передбачають підвищення її питомої ваги в енергобалансі країни до 15% з нинішніх 8%. Введення в дію чергового агрегата гідроакумулюючої станції, за оцінкою міністра енергетики, дала економію близько 400 тисяч тонн вугілля (https://www.ukrinform.ua/rubric-economics/2175241-nasalik-mi-rozrobili-cotiri-proekti-zamisenna-antracitu-dva-vze-diut.html ).

5. Ширше запровадження використання біомаси – відходи сільськогосподарського виробництва для вирішення енергетичних проблем на місцевому рівні, що дасть змогу знизити рівень залежності від централізованого енерго- та теплопостачання.

6. Збільшення обсягів постачання електроенергії в ОЕС України у критичні періоди з Бурштинської ТЕС, яка працює в більшості на експорт електроенергії.

7. Реалізація заходів з енергоефективності та енергозбереження, адже Україна має ще дуже значний потенціал роботи у цьому напрямку

Вугільні перспективи

Зважаючи на міжнародні тенденції розвитку енергетики, зобов’язання в рамках Паризької кліматичної угоди та чинники економічного і безпекового характеру, Україна повинна прийняти рішення протягом 2017 року щодо програми розвитку вугільної галузі та її місця у оновленій Енергетичній стратегії України до 2035 року. Обсяги видобутку мають бути прив’язані з однієї сторони до рентабельних шахт, а з іншої до термінів експлуатації діючих ТЕС та планів основних власників щодо будівництва нових об’єктів, виходячи з перспектив формування ринку електроенергії на основі вільного ціноутворення та конкуренції інших видів генерації. В таких умовах конкурентними зможуть бути лише ті ТЕС, які будуть мати прямий інфраструктурний зв'язок з крупними споживачами. Натомість на іншій території варто очікувати появу середніх та малих когенераційних маневрових потужностей для балансування між базовою генерацією АЕС та мінливою генерацією ВДЕ, де останні через локальні запаси біомаси мають стати одним з джерел заміщення вугілля.

Неприпустимим є зволікання з розглядом законопроекту «Про відновлення територіальної цілісності України», що має визначити статус окупованих територій, а також чітко позначити, що енергетичний баланс України необхідно розраховувати без обсягів видобутку енергетичних ресурсів ОРДЛО.

Аналіз подій в сфері теплової генерації за період з 2014 по 2017 роки свідчить, що власник компанії ДТЕК, яка займаючи домінуюче положення на ринку теплової генерації – практично, монопольне становище, використовує його для впливу на державну політику тарифоутворення через механізми шантажу та закулісних домовленостей. Так, віялові відключення у грудні 2014 року були значною мірою спровоковані маловивченими випадками аварійного відключення частини маневрових блоків ТЕС, що належать до активів ДТЕК. Дана практика також мала місце у 2015 році і в 2016 році, при цьому компанія різними способами відмовлялася як від закупок вугілля від зовнішніх постачальників, так і від планів модернізації енергоблоків шляхом їх переведення на вугілля газової групи.

Держава має поставити вимогу щодо розділення вертикально інтегрованої компанії на низку незалежних підприємств з окремою фінансовою звітністю, доступною в рамках чинних інструментів. ДТЕК має представити плани інвестицій у генерацію для оновлення активів відповідно до вимог екологічного законодавства та планів розвитку Об’єднаної енергетичної системи України. Зі своєї сторони, держава має створити законодавчі рамки для виходу енергетичних компаній та міжнародний ринок так званих зелених інвестицій шляхом прийняття відповідного екологічного законодавства та формування бізнесових та фінансових умов (відмова від додаткових податків на користь ринкових механізмів запозичення коштів, принципів ESG (Environmental, Social, and Governance) в оцінці діяльності компаній та інвестиційних проектів.

Логіка війни диктує необхідність обнулення залежностей противників один від одного. Логіка бізнесу диктує протилежне, але тільки у випадку олігархічного, паразитарного бізнесу. Логіка ж прозорого національно орієнтованого бізнесу диктує необхідність мінімізації ризиків залежності через диверсифікацію. Війна гібридного типу породжує деформовану логіку, де війна є кейсом, що має забезпечити надприбутки паразитарному бізнесу та корумпованій владі. Якщо такий воєнно-бізнесовий підхід бере гору, то агресор отримує додаткові шанси перемогти у гібридній війні, оскільки країна-жертва перестає мислити категоріями оборони і безпеки, й переходить лише до бухгалтерських калькуляцій. Це те, що потрібно ворогу – його не мають помічати. Те, що потрібно українському суспільству – захист національних, а не кланових інтересів. «Антрацитова залежність» лікується. Подібно газовій. Має бути зроблена відповідна антикорупційна ін’єкція. Ймовірно, знадобиться й хірургія – видалення паразитарних утворень, які набули ознак злоякісних.

Михайло Гончар, Сергій Жук, Андрій Чубик,

Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»

Джерела:

1. Вугільна галузь України: проблеми та перспективи сталого розвитку, НІСД, 2008 р. http://old.niss.gov.ua/Monitor/desember08/5.htm

2. Історія ДТЕК http://www.dtek.com/about/history/

3. Ратифікація Паризької кліматичної угоди: наслідки для української економічної та фінансової системи http://prismua.org/ratification-paris-climate-agreement-implications-ukrainian-economic-financial-system/

4. Як справи з нашим вугіллям? http://gazeta.dt.ua/energy_market/yak-spravi-z-nashim-vugillyam-_.html

5. Українська енергетика: як вирішити проблеми вугільної галузі? http://www.bbc.com/ukrainian/business/2015/04/150421_coal_reform_miners_az

 
Добавить комментарий:
Ваш комментарий (осталось символов: 1000)
 

 
Самое читаемое
Справочники
Facebook Twitter